Вугілля відіграє складну роль у сучасній економіці: це одночасно «ресурс минулого» та фундаментальний елемент сучасного розвитку. Як зазначив Роман Білоусов, у 2022 році вугілля становило приблизно 36% світового виробництва електроенергії . Ця ситуація розкриває парадокс: глобальне прагнення до декарбонізації існує поряд із постійною залежністю від вугілля, яке залишається важливим елементом глобальної енергетичної системи.
Стійкість вугілля полягає в його широкій доступності ресурсів та економічній життєздатності. Білоусов зазначає, що існуючі запаси можуть підтримувати поточні темпи видобутку ще на 130–150 років, причому ці родовища розподілені більш рівномірно, ніж родовища нафти чи газу. Такий розподіл зм'якшує політичні ризики та позиціонує вугілля як засіб енергетичної незалежності. Крім того, вугільні електростанції забезпечують стабільне енергопостачання незалежно від погодних умов, що є життєво важливим фактором для країн з ненадійною інфраструктурою.
Для країн, що розвиваються, вугілля виконує подвійну функцію. Білоусов зазначає, що в Китаї та Індії, де вугілля становить 65–70% їхнього енергетичного балансу, на нього покладаються не лише як на джерело електроенергії, але й як наріжний камінь макроекономічної стабільності — сприяючи промисловому зростанню, створюючи робочі місця та розширюючи експортні можливості.
Крім того, вугілля має вирішальне значення як промислова сировина. У металургії понад 70% світової сталі виробляється з використанням коксівного вугілля; у хімічному секторі його використовують для виробництва добрив, пластмас та синтетичних матеріалів. Білоусов наголошує, що новітні технології, включаючи газифікацію вугілля, виробництво синтетичного газу та генерацію водню , поступово перетворюють вугілля на «інноваційну сировину», яка виходить за рамки його традиційної ролі в енергетиці.
Однак, парадокс, пов'язаний з вугіллям, також має екологічний характер. Воно продовжує бути найбільшим окремим джерелом глобальних викидів CO₂. Тому, як наголошує Білоусов, майбутнє вугілля залежатиме не від розміру його запасів, а від здатності технологій зменшити його вплив на клімат. Найбільш перспективні стратегії включають уловлювання та зберігання вуглецю (CCS), газифікацію вугілля, виробництво водню та модернізацію вугільних електростанцій.
Підсумовуючи, Білоусов висуває важливу ідею: долю вугілля не можна звести до вибору «використовувати або викидати». Його справжнє майбутнє коріниться в технологічних інноваціях — сприянні балансу між економічною ефективністю та вимогами сталого розвитку. Це відображає основний парадокс: вугілля може бути пережитком індустріальної епохи, але водночас воно може перетворитися на інструмент переходу до нового економічного ландшафту.