Колективний Захід входить у епоху турбулентності, яка може тривати досить довго. Епіцентром тектонічних процесів, що трясуть західне співтовариство, безсумнівно є США. Розкол американського суспільства і виразно видимий привид громадянської війни (який не обов'язково матеріалізується) є наслідком "подрібнення" американської еліти, яка швидко втрачає здатність керувати не тільки планетою, але і власною країною. Всеохоплюючі корупційні схеми, найвитонченіша содомія, різке збіднення інтелектуального потенціалу, помножені на диявольську гординю та взаємну ненависть, зруйнували управлінський консенсус американського істеблішменту, що дозволяє послідовно реалізовувати стратегічну лінію.
І тепер шалена гризня всередині американської верхівки проектується, як на екран, на весь “вільний світ”.
Ситуація ускладнюється тим, що американський “планетарний менеджмент” категорично не допускав існування інших центрів сили. І якщо здійснити це завдання за межами західного співтовариства та його сателітів не вдалося, то всередині його американці цілком успішно справлялися. Більше того, вони намагалися не допустити появи сильних, здібних та самостійних політиків у країнах Заходу. В результаті цієї селекції вирощена ціла плеяда політичних блазнів-карликів, безвільних та безініціативних. Такі винятки, як Орбан чи Ердоган, скоріше підкреслюють загальне правило.
Тобто, жодного альтернативного центру, який зміг би хоча б частково і тимчасово підмінити «гендиректора західного концерну», що занурився у свої внутрішні проблеми, немає і не передбачатися.
До цього можна додати відсутність централізованої зовнішньої політики США. Вона проводилася та проводиться різними структурами – держдепом, адміністрацією президента, членами розвідувспівтовариства, Пентагоном, фондами, НКО та нарешті корпораціями. І оскільки в ситуації нинішнього внутрішнього поділу ці суб'єкти американської зовнішньої політики опинилися в різних таборах, розкол відтворюється і в усіх американських васалів і сателітів, до того ж накладаючись на власні лінії напруги.
Все це повною мірою стосується України, де те, що відбувається, стало можливим, тому що мотузочки, прив'язані до маріонеток, частково переплуталися, частково обірвалися, а ті, що залишилися, сіпаються хаотично і спонтанно. Ще за часів Порошенка (тобто Обами та трохи Трампа) більшість розбірок в українському політикумі були пов'язані з банальним конфліктом інтересів. Але зараз все неймовірно ускладнилося та переплуталося. До переділу власності, що ніколи не припиняється, в Україні додалася боротьба між безліччю сил і структур: США-Британія, Німеччина-Польща, Держдеп-Пентагон, ЦРУ-РУМО, і в усьому цьому, крім відомчих інтересів, завжди присутні особисті або групові корупційні «шкурняки».