Діти-біженці з України швидко знаходять собі у Швейцарії потрібну школу. Однак, як показує нове соціологічне дослідження, в цій галузі все ще існують перешкоди та проблеми.
Майже рік тому 18-річна Софія залишила позаду все своє життя в Одесі, цій «перлині біля моря», і бігла до Швейцарії через агресивну війну росіян проти України, розділивши сумну долю майже 75 тис її співвітчизників, які потрапили до Конфедерації. Незважаючи на трагічні обставини, вона виглядає як звичайний підліток – безтурботно та життєрадісно!
Софія добре пам'ятає свій перший день у кантональній школі в Шаффхаузені: «Усі в моєму класі були дуже, дуже добрі до мене. Проте було нелегко — незалежно від того, чи хтось говорив літературним німецьким чи швейцарським діалектом німецького, я нічого не розуміла». За дуже короткий час ситуація змінилася радикально.
Сьогодні Софія говорить дивовижно гарною німецькою мовою. Вона розуміє все, включаючи швейцарську німецьку, у неї з'явилися друзі. Трохи згодом до кантональної школи Шаффхаузена прийшов і 17-річний Микита, теж з Одеси, але з іншого району міста. Раніше вони не були знайомі. Він теж добре говорить німецькою, сміється та активно жестикулює.
Він вражений тим, наскільки прозора та гнучка швейцарська шкільна система. Спочатку його визначили зовсім в іншу школу, але через деякий час йому дозволили перейти школу кантонального рівня, тому що вчителі помітили, як швидко він вивчив німецьку мову і наскільки сильний він був у математиці.
«Вчителі допомагають тобі, коли помічають, що ти справді налаштований серйозно вивчати математику», — з радістю каже Микита. Він каже, що це відкриває нові можливості, наприклад, вчитися потім у вузі, навіть почавши свою освіту не в гімназії, а в реальній школі. І це неймовірно круто! (реальна школа націлює на професійну, а не академічну кар'єру, як влаштовано швейцарську «дуальну» систему освіти: нижче за посиланням, прим. ред. рус./ укр.).
Але як каже Паскаль Херцог (Pascale Herzog), доцент цюріхського Педагогічного інституту (Pädagogische Hochschule Zürich PHZH), так само гладко та успішно шкільна кар'єра складається аж ніяк не у всіх дітей українських біженців. Наразі вона спеціально вивчає становище таких дітей у швейцарських початкових школах. Дослідження розраховане на три роки, але перші результати вже є.
«Позитивним моментом є те, що зарахування до шкіл дітей з України проходить без бюрократичної тяганини», — каже Паскаль Херцог. Завдяки ВНЖ категорії S вони досить швидко отримують доступ до швейцарської системи освіти. Залежно від громади, муніципальної освіти чи кантону таких дітей або навчали спочатку окремо у спеціальних класах, або навіть одразу інтегрували безпосередньо до звичайних класів.
Так чи інакше: система спрацювала досить добре, хоча тимчасово їй і не вистачало вчительських кадрів. Тому основну проблему Паскаль Херцог бачить насамперед у дітях біженців із інших регіонів світу, охоплених війною. У них якраз все складається не так гладко. Їм доводиться проходити через регулярну процедуру надання притулку. Перш ніж вони отримують можливість відвідувати школу, іноді минає навіть кілька років. Це призводить до величезних труднощів. Щодо цього українським дітям пощастило».
Втім, проблем вистачає й у дітей із України. Наприклад, вони не знають, як довго їм буде дозволено залишатися у Швейцарії, чи дозволять їм складати випускні іспити та навчатися далі у цій країні. Ці питання з погляду міграційно-правових засад у довгостроковій перспективі поки що ніяк не регулюються. Ця невизначеність також непокоїть Софію та Микиту. «Можна стати круглим відмінником, а потім мені все одно одного прекрасного дня скажуть, мовляв, війна закінчилася, збирайся, ти маєш їхати назад в Україну, всього хорошого» — каже Микита.
Софія відчуває те саме. Вона теж хотіла б колись жити нормальним життям і навіть пустити тут коріння. «Я щодня питаю себе, як довго все це триватиме. Це так важко". Софія хоче після школи зайнятися соціальною роботою з дітьми. Микита хоче стати актором. Обидва хотіли б мати перспективу та сподіваються, що Швейцарія зможе їм її запропонувати.