Шлакові конуси підводних вулканів стали джерелом парникового газу. Причина цього вченим поки що не відома.
Вчені з Університету штату Орегон підтвердили дані про перший активний витік метану з морського дна антарктичного. Явище було виявлено у шлакових конусах підводних вулканів під час дослідницьких робіт у протоці Мак-Мердо. Статтю про це опубліковано у виданні Proceedings of the Royal Society B.
Фахівці давно припускають, що у придонній області так званого Південного океану накопичується велика кількість метану. Його основним джерелом можуть служити водорості, що розкладаються. Через глобальне потепління, яке нагріває води, газ може підніматися вгору та потрапляти в атмосферу, що призведе до ще більшого її нагрівання.
Проте в даному випадку викид метану зафіксований не в тій частині океану, яка значно нагрівається, тому причина цього витоку – загадка для вчених. Дослідників також дуже турбує реакція морських метанотрофних мікроорганізмів. Зазвичай при помітному виділенні метану в придонній області бактерії починали його активно утилізувати, не дозволяючи газу піднятися до поверхні, але в шлакових конусах протоки Мак-Мердо цього не відбувається: хоча перші повідомлення про метан, що накопичується біля дна, з'явилися ще дев'ять років тому, активність метанотрофних мікроорганізмів на локації змінювалася дуже повільно.
Аналізи мікробної РНК у зразках морської води показали, що бактерії, здатні утилізувати метан, становлять лише кілька відсотків від загальної кількості мікрофлори у місці викиду газу. «Це погані новини. Знадобилося понад п'ять років, щоб [у шлакових конусах у достатній кількості] з'явилися мікроби, і навіть тоді метан продовжував швидко підніматися з морського дна», — каже співавтор дослідження Ендрю Тарбер.
Збільшення концентрації метану в атмосфері посилить парниковий ефект і призведе до більш інтенсивного підвищення температури Землі. Як випливає з доповіді Міжнародної групи експертів зі зміни клімату, опублікованої у 2014 році, у розрахунку на 100 років парникова активність метану у 28 разів сильніша, ніж у вуглекислого газу, а у 20-річній перспективі — у 84 рази.